Історія селища

Солотвин

Солотвин належить до найдавніших селищ Прикарпаття. перша його назва - Краснопіль, про існування якого згадується в Галицько-Волинському літописі 17 ст.

В 1159 році син власника Краснополя Констянтина Доброславича - Мирослав зібрався до Візантії, та потрапив у полон до половців і служив рицарем у половецького хана Кониака. Син Мирослава Іван, якого звали Івонтою, у 1221 році брав участь у бою на р. Калці, а в 1238 році дістав від Данила Галицького Краснопіль. Він укріпив замок , побудував фортецю, створив заповідник. Дотепер  та місцевість називається Звіринець, а одна з вулиць, де містився замок - Замкова.

В 1241 році татари напали на Краснопіль. Під горою Кливою відбувся бій, в якому татари були повністю розбиті. Це місце носить назву Головниця.

В зв'язку із землетрусом, який в той час стався в Прикарпатті, відбулися складні тектонічні рухи, внаслідок чого гора Ярщиця розкололася, було зруйновано с. Золочів, а Краснопіль повністю залило водою. Лише на горбі залишився непорушний замок. Краснопольський замок потрапив у руки польських магнатів Яблоновських, які володіли землями від Підгір'я до глибоких Карпат.

Населення цієї місцевості змушене було сплачувати панам десятину від бджіл, очкове від пнів, десяту частину врожаю садів. Чистий прихід з Солотвини становив 25013 злотих. В 1870 році на 2751 жителя селища припадало 2980 моргів землі, а на панський маєток - 1677 моргів землі, 1526 моргів лісу.

На території Краснополя було багато соляних джерел (сировиць), розвивалось солеваріння. Сіль вивозили Бистрицею і Дністром до Галича, а звідти - по всій Польщі і навіть за кордон. Крім солі, вивозили мед, шкіру, дерево.

У 18 ст. магнати Яблоновські змінили назву Краснопіль на Солотвин. Соляні багацтва давали магнатам великі прибутки. За ревізійним актом 1765 року дохід солеварень становив 5117 злот. 17 гр.  Більшість селян були безземельні, дуже велику групу їх становили так звані "Хатинники", які, крім хати, володіли жалюгідними клаптиками землі.

В час воєн Б.Хмельницького народні маси Прикарпаття активно піднімались на боротьбу, знищуючи панські замки і маєтки. 28 серпня 1649 року селяни Солотвина і навколишніх сіл під  проводом Гриця Шведа напали на Солотвинський замок. Вбили власника замку Мартина Яблоновського і майже весь замок зруйнували, а майно поділили між собою, на роботу не виходили.

Під час війни Польщі з Туреччиною в 1676 році Солотвинський замок був зруйнований турками. Багато людей забрано в полон.

Особливо було нестерпним становище селян в час панування Теофіли Яблоновської. Вона стягала з селян непосильні податки: десятий вулик або 12 гр., двадцятий баран або 4 зл., десята свиня, від корови, коня - по одному злотому. Щорічно їй дарувалось дві святкові ялівки або 60 зл., на Великдень - барана або ягня, четверту частину врожаю з саду. Не вважала  кріпаків за людей і коронна княжна Софія Яблоновська, яка грубо топтала права селян, безпощадно грабуючи їх.

Тільки в 1738 році з 8 сіл одержала 173.549 зл. прибутку. За ревізійним актом за 1764 рік Солотвинське староство простягалось на Солотвин і села Монастирчани, Раковець, Кривець, Яблуньку, Пороги, Богрівку, Кричку.

В 1786 році у Солотвині діяла солеварня, яка належала до Калуської економії. У 1786 році магістрат м. Солотвин привілеїв не мав і підпорядкувався номінальній юрисдикції. На 30 січня 1786 рік в місті було 269 домів, 1031 житель.

В 1788 році поміщик в м.Солотвин мав 103 морги 24 сажні орної землі, з якої збирав пшениці 218 корців, ячменю 273 корців, вівса 305 корців; луків 144 морги 891 сажень, з яких скошував 960 ц сіна; лісів 2770 моргів 68 сажнів, а пасовиськ, городів та ін. угідь - 374 морги і 160 сажнів.

Селяни мали 389 моргів 22 сажні орної землі, пасовиськ, городів та ін. угідь - 648 моргів 1289 сажнів.

У 1677 році Павло Беное, солотвинським старостою, був побудований Польський Римо- католицький костел, в якому ксьонзи виступали проти православних, які мали свої церкви на Белеївці та над річкою Млинівкою.

Таке нестерпне гноблення викликало широкий рух народних месників (опришків). Прославлений ватажок опришків Олекса Довбуш з своїми загонами дійшов у 1744 році до Солотвина і звідти підготував напад на Богородчани.

Під впливом визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. широкого поширення  набрали селянські виступи на Прикарпатті. Цей рух очолив Симен Височан. Опорним містом Височана стала Отинія, на південному заході від Отинії діяли повстанці Солотвини.

В 1648 році під контролем Височана перебувала більша частина Галицької землі. Лише міста Галич, Коломия, Солотвин, де концентрувалися великі шляхетські загони і чужеземні міщани, йому не вдалося взяти. Шляхта часто запрошувала на допомогу урядові війська. Це видно на прикладі Солотвина. Княжна Яблоновська ще в 1739 році дозволила орендарю своїх маєтків Павлу Баное використовувати проти народного руху жовнірів. Міська влада Солотвина заборонила споруджувати будинки біля ратуші, щоб легше було помітити опришків, які наступатимуть. В 1773 році для утихомирення опришків на території від Коломиї до Солотвина був направлений загін смоляків.

В 1825 році відбулося заворушення селян в державному маєтку Солотвин. На придушення заворушення виїжджав начальник окружного управління. За його наказом селян так нещадно побили, що не викликало незадоволення навіть губернатора Лобковіца.

Надзвичайно на низькому рівні стояла культура українського населення. Навіть працівники міської управи були неписьменні і всі документи підписували хрестами, а потім стверджували печаткою,  на якій були зображені три грудки солі і дві бочки меду.

Крім поляків, на території Солотвини жили євреї і вірмени. Пізніше багато вірменських сімей ополячились чи українізувались.

В 1831 році на території Солотвинського управління державних маєтків поширилась епідемія холери.

Цісарською постановою від 20 квітня 1837 року  Солотвині були надані привілеї організувати ярмарки, збудувати 5 млинів, ратушу, кам'яну в'язницю, піч для випалювання цегли, дерев'яні топи, житловий будинок для цегляра,корчму, тартак, будинок для трача.

В 1847 році був виданий дозвіл на виробництво поташу з деревного попелу в Солотвині.

В 1848 році під тиском революційного руху австрійський уряд був змушений скасувати панщину. На початку 19 ст. Солотвинський замок разом зі всіма лісами і полями  закупив австрійський уряд і заснував "Фельвальтерію".

В кінці 19 ст. увагу капіталістів привернули великі багацтва нафти і озокериту на території Солотвинщини. Вони будують шахти в Дзвинячі, Старуні, Битькові, Кричці, Яблуньці і видобувають нафту та озоркерит.

В 1905 році поміщик Лібіг мав в Солотвині 988 моргів землі. Шахти Дзвиняча, Старуні, Битькова належали німцю Гео Фон Кавуфману.

На 1.01.1905 рік Лібіг мав в Солотвині 1699 моргів землі. Солотвинщина - це частина Станіславщини, що лежить поміж колишніми судовими повітами: Богородчанами, Калушем, Надвірною. Південно-західна частина - це Карпати із Сивулею, найвищою горою. Ця частина була межею із Закарпатською Україною.

Солотвинський район довгий - 50 км, широкий - 30 км. В його склад входило 17 сільських громад.

Основна частина району - це рільчина, збіжева управа; в горах населення займалося скотарством та працювало на лісових роботах. Зубожіле населення ходило на "вижен", тобто на ціле літо й осінь їздило на сільські роботи, жнива на Поділля.

Солотвинщина знана також підземними багацтвами, поклади земного воску виявленого у Дзвинячі і Старуні, нафтові - у Росільні, Кричці, Маняві - аж до Битькова.

Українське населення чисельністю 35 тис жило доволі бідно.

Місто Солотвин - місто мало біля 3200 мешканців. Міщани були переважно рільниками, декілька ремісників та купців.

Література:

За матеріалами архівів м. Львова;

 Терпеливець-Кондрат І. Д.,  "Краснопіль-Солотвин"  видання 2012 року.

 

 

 

© Copyright 2021 -Солотвинська селищна рада - Всі права захищені
phone-handsetcrossmenu linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram