Територіальна громада

Склад громади

селище Солотвин

Солотвин (до другої половини XVI століття — Краснопіль) — селище міського типу в Україні, у Богородчанському районі Івано-Франківської області, на Гуцульщині, центр селищної ради. Розташоване в передгір'ях Ґорґанів, над річкою Бистрицею Солотвинською за 20 км від районного центру та за 19 км від залізничної станції Надвірна. Населення — 3 916 осіб (2011).

Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується у Галицькому літописі XII століття. Землі між Карпатами і Золотою Бистрицею (з середини XVII — Бистриця Солотвинська) тоді належали боярському родові Доброславичів, які й збудували в урочищі Золочівське замок з оборонними вежами і місто Краснопіль. Немає сумніву, що топонімічна назва поселення пов'язана з довколишньою мальовничою природою — залісненні гори, а біля їх підніжжя — поле-долина аж до річки. У сиву давнину Краснопіль зазнав кілька загарбницьких набігів монголо-татар, зокрема, у 1241 році.

У другій половині XIV століття Краснопіль, замок та околиці захопили польські феодали — магнати Яблоновські.

Краснопіль зазнав певного поступу в XVII столітті коли він належав графському[джерело?] роду Яблоновських. У містечку розвивалися різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство. Але найбільш прибутковим на той час був видобуток солі на околицях. Розвиток соляного промислу став підставою для того, що магнати Яблоновські у 1658 році перейменували Краснопіль на Солотвин. Герб на печатці містечка за своєю символікою належав до тогочасних «соляних» міських гербів Прикарпаття: дві діжки солі (можливо, меду), над якими три (грудки) солі.

Краснопіль зазнав кілька загарбницьких набігів кримських татар, зокрема, 1676 року.

Внаслідок першого поділу Польщі в 1772 році місто потрапило під владу монархії Габсбургів (Австрії). З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної скарбниці.

Після розпаду австро-угорської монархії Солотвин став частиною ЗУНР.

Після нетривалого існування ЗУНР Солотвин знову на два десятиліття опиняється під польською займанщиною.

На початку ХХ ст. жителі селища Солотвино об'єдналися у єдине на той час українське культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», військово-спортивне товариство «Луг», в якому молоді хлопці вивчали військові вправи. При церкві Різдва Пресвятої Богородиці діяла захоронка, де дітей дошкільного віку виховували в українському дусі п'ять монахинь-служебниць.

22 вересня 1939 року Солотвин анексували частини «Красной Армії». 1940 року Солотвин став селищем міського типу.

На початку липня 1941 року Солотвин окупували гітлерівські війська.

25 липня 1944 року наступаючі частини Червоної Армії вибили німців із Солотвина.

«Утверджуючись», радянська влада відразу ж повела боротьбу з ОУН і збройними відділами УПА, які чинили відчайдушний спротив новій «владі». Чи не щодня «червонопогонники» влаштовували облаву, просічуючи ліси, вдавалися до каральних акцій не лише проти підпілля, але й проти мирного населення, які підтримувало повстанський рух. Сотні підпільників ОУН та вояків УПА було закатовано у тюремних камерах райвідділу НКДБ, МДБ, КДБ (у післявоєнний час селище Солотвин 15 років було райцентром).

село Монастичани

Розміщуються в північно-східній частині Богородчанського району, яка лежить в межах Бистрицької улоговини, у Передкарпатті. Монастирчани лежать за 46 км від обласного центра Івано-Франківська. На північному сході, за 21 км від села, знаходиться районний центр Богородчани. На захід від Монастирчан лежить Солотвин (3 км), на північний схід — Жураки (2 км), на схід — Старуня(2 км), на південь — Бабче, на південний захід — Маркова. Населення - 1448 чоловік

Через Монастирчани проходить дорога місцевого значення, яка сполучає село з автомагістраллю Солотвин — Івано-Франківськ. Найближча до села залізнична станція — Надвірна (16 км). Монастирчани належать до мережі Солотвинської АТС. Через Монастирчани проходять гілки локальних газогонів, конденсатопровід «Битків — Долина» та нафтогін «Жулин — Надвірна». На території села періодично діють бурові вишки для пошуків природного газу та нафти.

село Маркова

Ма́ркова (Markova) — село Богородчанського району Івано-Франківської області. Населення - 2888 чоловік.

За переказами назва села походить від першопоселенця, якогось Марка. Начебто він цілий день орав землю і те, що відорав стали називати "Маркова земля", звідси ніби і бере свою назву село. За іншим переказом, цю землю колись закупили два пани. Один з них організував солеварню, а другий мав два ставки, у яких розводив рибу. І оскільки звали його Марко, то й село, яке тут згодом виникло, назвали Марково.

село Бабче

Ба́бче — село в Україні, у Богородчанському районі Івано-Франківської області, центр сільської ради. Розташоване за 20 км від залізничної станції Надвірна. Населення — 2 437 осіб .

Село лежить за 20 км від найближчої залізничної станції Надвірна, тут проходить автомагістраль Солотвин—Надвірна. Крайнє село району. Межує з селами Маркова та Молодьків (Надвірнянський район). Понад селом протікає річка Лукавець.

Назва пов'язана з давньоукраїнською міфологією, згідно з якою баба — жіноче божество, тітка бога Святовита, яка витала над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювала світло і нібито жила у горах, на високих кручах.

село Раковець

Раковець — село знаходиться вздовж лівого берега Бистриці Солотвинської, де розташований невеличкий мальовничий водоспад

Раковецький (1,5 м). Віддалений від районного центру на 20 км. До залізничної станції Надвірна —20 км. Населення — 2032 осіб.

Перша згадка про село належить до 1783—1785 pp. У лютому 1915 року та серпні 1916 тут відбувалися бої між російськими та австро-угорськими військами. Село було повністю знищено.

Назва села походить від назви річки Раківчик, яка протікає за селом. Село було засноване в ХУІІ ст. Перша згадка про село належить до 1621 р. Належало воно до королівсько-цісарських володінь в с. Солотвино, про що згадується так званій Йосифинській метриці, де і є перший опис села. Корінними жителями села є Гуменяк, Дутчак. Про що свідчать їхні прізвища? Прізвище Гуменяк походить від слова «гуменний», а Дутчак від слова «дуда».

село Кривець

Криве́ць — село Богородчанського району Івано-Франківської області.

Кривець — мальовниче село на північному підніжжі Українських Карпат. Має площу 15 км². Густота населення 1939 осіб.

Із західної частини села відкривається далекоглядний краєвид на сусідні поселення. В північній частині села розташована гора Клива, а на заході протікає річка Бистриця Солотвинська.

Село є на карті Боплана, яка складена в 1650 році.

На 1 січня 1939 року в селі проживало 1430 мешканців (1420 українців і 10 євреїв)

Село доволі старе, але офіційно сільська рада була відкрита тільки у 1989 році

село Яблунька

Я́блунька — село в Україні, у Богородчанському районі Івано-Франківської області. Населення становить 1988 осіб.

Біля села розташовані лісові заказники — «Урочище Сумарин» та «Урочище Шиворіс»; також ботанічна пам'ятка природи Бір «Величків». У селі річка Плоска впадає у Бистрицю Солотвинську.

Королівська люстрація 1565 року в селі перерахувала по іменах і прізвищах чотирьох власників стад худоби

село Кричка

Кри́чка (Скритка) — село Богородчанського району Івано-Франківської області. Відстань до райцентру становить близько 29 км і проходить автошляхом "P38".Населення - 1677 осіб.

село Богрівка

Богрі́вка — село в Україні, у Богородчанському районі Івано-Франківської області, центр сільської ради. Населення — 857 осіб.

село Пороги

Поро́ги — етнічно гуцульське село Богородчанського району Івано-Франківської області, лежить на берегах річки Бистриці Солотвинської, за 32 км від районного центру та за 40 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Населення - 3319 осіб.Через село проходить автомагістраль. Вважається крайнім північним селом Гуцульщини, хоча село має також характерні і бойківські ознаки через близькість до Рожнятівського району, де вже починається Бойківщина.

Назва утворена шляхом плюралізації та онімізації апелятива «поріг» (кам'яне мілководдя в руслі ріки, виходи гірських порід на її дні; поперечний виступ, невеликий водоспад). Тому найвірогідніше, що поселення виникло на місцевості, де були пороги.

У селі потік Клим впадає у річку Бистрицю Солотвинську. Розташовані водоспади Під Комином, Під Комином верхній і Липни́ки.

село Гута

Гу́та — село в Україні, у Солотвинській громаді Івано-Франківської області. Розташоване в долині річки Бистриці Солотвинської, за 34 км від районного центру, за 36 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Через село проходить автомагістраль. Населення — 1144 осіб.

В околицях села розташований Національний природний парк «Синьогора» і заповідне урочище «Бистрий». У селі потік Чорний впадає у річку Бистрицю Солотвинську.

село Стара Гута

Стара́ Гу́та — село Богородчанського району Івано-Франківської області.

Біля села розташований лісовий заказник «Урочище Погорілець».

У селі потоки Бистрик, Рипна та Сумарин впадають у річку Бистрицю Солотвинську. На потоці Малий Кузьминець розташований однойменний водоспад Малий Кузьминець (4 м).

село Манява

Маня́ва — село Богородчанського району Івано-Франківської області. Відстань до райцентру становить близько 27 км і проходить автошляхом місцевого значення.Населення - 3213 осіб. Манява — особливе село. Мабуть, по всій Україні не знайти подібного. Назва села походить від слова «навмання». І можна зрозуміти чому, завдяки одній давній легенді. Дуже давно, коли була Київська Русь, а гори були по-справжньому дикими та неприступними, з Києво-Печерської Лаври вирушили в путь два ченці. Шукали вони святої землі на подобі київської. Йшли вони довго в спеку, дощ та сильний вітер. Йшли навмання, поки не приблудили до затишного та тихого лісу. Мир та спокій вселився в душі подорожніх, та було одне «але»: дуже вже хотілося монахам пити. Для цього звернулися вони в мовчазній та щирій молитві до Господа. І сталося диво! З каменя потекла справжня вода, що означало: місце по-справжньому святе. Так звершилося диво, яке вже віками живе у серці кожного мешканця «невеличкого острівця непохитної віри та любові» серед живописних Карпат.

селище Бойки

Бойки — селище в Україні, у Богородчанському районі Івано-Франківської області, орган місцевого самоврядування — Манявська сільська рада. Населення становить 47 осіб (станом на 2001 рік)[1][2]. Селище розташоване на південному заході Богородчанського району.

phone-handsetmagnifiercrossmenu
linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram