Дифтерія — інфекція, збудником якої є бактерія Corynebacterium diphtheriae, яка викидає токсини. Проникає в організм переважно через ніс і ротоглотку, де викликає запалення і набряк слизових оболонок з подальшим утворенням нальоту — дифтерійних плівок. Захворювання є небезпечним через можливі ускладнення, включаючи задуху. До повсюдної вакцинації дана інфекція була однією з найпоширеніших причин дитячої смертності. Для дифтерії визначена традиційна для багатьох захворювань осінньо-зимова сезонність

        Як відбувається зараження дифтерією

При потраплянні в зовнішнє середовище дифтерійна паличка довго зберігає життєздатність. Збудник відноситься до дуже стійких бактерій, виживає у зовнішньому середовищі, в тому числі на предметах побуту і різних поверхнях, де мікроорганізми можуть існувати до 2 тижнів. Найчастіше інфікування відбувається при контакті з хворою людиною або носієм. Окремі категорії пацієнтів можуть не мати симптомів хвороби, але бути її переносниками. Передача збудника дифтерії в даному випадку відбувається повітряно-крапельним шляхом. Також можливе зараження контактно-побутовим шляхом. Ризик однаковий для всіх вікових категорій, але підвищується в міру ослаблення набутого імунітету.

        Форми дифтерії і симптоми захворювання

Характерні ознаки інфекції залежать від місця проникнення бактерій в організм, а також від форми захворювання, яке може бути локалізованим або поширеним. У 95% випадків фіксують дифтерію ротоглотки, коли хвороба вражає мигдалини і слизову оболонку рота. До локалізованих форм відноситься дифтерія гортані — зустрічається в 1,3% випадків і провокує розвиток крупу з можливою задухою. Рідко зустрічається вид інфекції, що вражає очі, ніс, статеві органи (не більше 0,5% випадків), а також шкіру. Крім того, дифтерія може мати поширену форму і виходити за межі гортані, зачіпаючи одночасно кілька органів. Хворобі передує інкубаційний період, який займає від 2 до 14 днів. У цей проміжок часу ознаки інфекції відсутні або спостерігається легке загальне нездужання. Розвиток захворювання може бути стрімким, що вимагає негайного введення ПДС — дифтерійного антитоксину, і лікування в умовах стаціонару.

Симптоми дифтерії:

виражена слабкість, сонливість;

біль в м'язах;

помітна блідість шкіри;

підвищення температури тіла до 40 ° С;

хворобливість в області шиї;

утруднене ковтання через біль у горлі;

набряк і почервоніння слизової глотки;

утруднене носове дихання, сукровичні виділення (при дифтерії носа);

поява на піднебінні, мигдалинах, в області гортані брудно-білих плівок, щільно з'єднаних з тканинами;

сухий кашель, зміна голосу, наростаюча задишка;

збільшення лімфатичних вузлів, набряк шиї.

При важкій формі інфекційного захворювання спостерігаються великі щільні нальоти, що покривають слизові, гіпертермія, судоми, наростаюча дихальна недостатність. Хворий перебуває в несвідомому стані. Без введення протидифтерійної сироватки в 50% випадків настає летальний результат.

       Діагностика дифтерії

При захворюванні, що протікає в легкій формі, слід виключити ангіну і ларингіт, які мають схожі симптоми. Відмінні риси дифтерії — плівка має чіткі межі і може покривати як всю мигдалину, так і її частину, а також піднебіння. На відміну від нальоту дифтерійні плівки важко видаляються, а в разі пошкодження — викликають кровоточивість слизових оболонок. Спостерігається солодкувато-нудотний запах з рота. Ковтання дуже болюче, при ураженні гортані у хворого раптово з'являється гавкаючий кашель з наростаючою задишкою. Для підтвердження діагнозу необхідно лабораторне дослідження мазка, взятого з мигдалин, із зіву або порожнини носа.

     Профілактика дифтерії і вироблення імунітету

Колективна імунізація 95% населення є єдиним способом захисту від можливого зараження. Відмова від щеплень, незнання того, що таке дифтерія і як вона поширюється, призводить до підвищення числа хворих, що відзначається в останні роки. Таким чином, для набуття імунітету необхідно виконувати планову вакцинацію: триразово з 2-х місячного віку дитини з інтервалом 2,4,6 міс., потім у 18 місяців проводиться ревакцинація, далі в 6 і 16 років. Дорослим щеплення від дифтерії проводиться раз в 10 років.

Подбайте про своє здоров’я та здоров’я своїх близьких!

Завідувач мікробіологічної

лабораторії

Богородчанського відділу

ДУ « Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ»

Лілія ЛАПКО